Текст:Гарна й погана дівчина
Жив колись багатий удівець і мав гарну дочку. А по сусідству жила бідна вдова з бридкою дочкою. Удівець і взяв ту удову за жінку. Як узяла ж мачуху заздрість, що її пасербиця така гарна, не стало тоді бідній дівчині просвітлої години. Якось мачуха й каже чоловікові:
— Пошукай своїй дочці якоїсь служби! Щоб її не було в моїй хаті!
Чоловік і знайшов дівчині службу в одного господаря А що шлях туди був неблизький, пішли вони удвох. Ідуть та ідуть з добру годину, бачать — лежить край дороги льоха. От вона й просить дівчину:
— Почухай мене, дівча, почухай! Як ітимеш додому, я дам тобі гарне поросятко! Дівчина послухалася й почухала льоху. Пішли батько з дочкою далі. За добру годину дивляться— кобила стоїть край дороги. От та кобила й просить дівчину:
— Пошкреби мене, дівча, пошкреби! Як ітимеш додому, я дам тобі за те гарне лошатко! Дівчина й знов послухалась і пошкребла кобилі спину. От за годину прийшли вони до старої яблуні в садку понад дорогою. Яблуня й просить:
— Потруси мене, дівча, потруси! Як ітимеш додому. дам тобі за те повну пелену гарних червоних яблук! Дівчина й потрусила яблуню.
Пройшли вони ще годину й зустрічають гурт дівчат — полощуть полотно в ставку. От ті дівчата й просять:
— Пополощи з нами полотно, бо ми так забарилися! Як вертатимешся, дамо тобі повну скриню полотна! Дівчина допомогла їм полоскати полотно.
От прийшли вони до того господаря, де дівчині служити. Той і питає:
— З ким ти їстимеш: з котами й собаками чи з людьми?
— З котами й собаками!— відповіла дівчина.
А тут собак і котів годували булками з молоком, а людей — самим черствим хлібом.
— А де хочеш спати?— питався господар.— 3 котами й собаками чи з людьми?
— З котами й собаками!
А там собаки та коти спали на м'яких ліжках, а люди— на твердих лавах. Минув рік служби, от господар і питає:
— Яку тобі скриню дати за роботу: нову чи стару?
— Стару,— сказала дівчина.
У старій скрині було повно золота й срібла, а в новій самі гадюки та жаби. Подалася дівчина додому.
Коли зустрічає тих дівчат, що полоскали полотно в ставку і що вона їм допомагала. Дали вони їй повну скриню найкращого полотна.
Доходить дівчина до яблуні, що вона її торік потрусила; яблуня дала їй повну пелену червоних яблук. Потім до кобили, а далі й до льохи. Кобила подарувала їй гарне лошатко, а льоха — прегарне порося. Так і прийшла вона додому.
Мачуха та й загадала півневі, ще здалеку її помітивши:
— Злети на стріху й кукурікай: «Наша нечупара їде. самі гадюки та жаби везе!»
Скочив півень на самий вершечок стріхи та й кричить:
— Кукуріку! Наша панянка їде, повну скриню срібла й золота везе!
Розлютилась мачуха, схопила півня й зарізала. А проте він сказав правду...
Зайшла дівчина до хати та як показала все своє багатство, то мачуха дивом здивувалася та й каже чоловікові:
— Знайди й моїй дочці таку саму службу! Той послухався.
От пішов батько з мачушиною дочкою тією самою дорогою.
Ішли з годинку, коли лежить край дороги льоха. Побачила їх та й просить:
— Почухай мене, дівча, почухай! Як ітимеш додому, дам тобі за те гарне поросятко!
— От погане! — одказує мачушина дочка.— Чухайся сама!— Та й пішла собі.
За годину бачать вони кобилу, вона й просить:
— Пошкреби мене, дівча, пошкреби! Як ітимеш додому, дам тобі за те гарне лошатко!
— Ото бидло!—одказує дівчина.— Шкреби себе сама! — Та й пішла собі.
Ще за годину підійшли вони до яблуні в саду. Яблуня й просить:
— Потруси мене, дівчино, потруси! Вертатимешся додому, я дам тобі за те повну пелену таких гарних червоних яблучок!
— Нема мені чого робити — тільки старе дерево трясти!— одказала дівчина й пішла собі. Аж ось приходять до ставка, де дівки полотно полощуть.
— Дівчино-голубко, пополощи з нами полотно, ми дузабарилися!
— Нема дурних,— одказала мачушина дочка та й пішла собі.
ОТ приходять вони з батьком до того ж таки господаря. Він і спитав у дівчини:
— З ким ти їстимеш: з котами й собаками чи з людьми?
— Щоб я їла з худобою? Та ніколи!— відмовила дівчина.
Коли ж тут собакам і котам давали булки з молоком, а людям — самий черствий хліб.
— А де спатимеш?— питав далі господар.— 3 котами й собаками чи з людьми?
— З людьми! — відповіла дівчина. Одначе люди спали тут на твердих лавах, а коти й собаки — на м'яких постелях.
От уже й рік її служби в господаря. Він і питає:
— Яку скриню тобі дати за твою роботу: стару чи нову?
— Певно, що не стару,— одказала дівчина.
Проте нова скриня була повна гадюк і жаб, а стара — золота й срібла. Подалася дівчина додому.
Іде, йде й приходить до ставка, де дівки полоскали полотно. От вони вибили її добряче. Прийшла вона до яблуні, а та сердито відшмагала її своїм гіллям. Дійшла до кобили, вона її як убрикне! Наостанку підійшла до льохи, а вона її вкусила. Отак, побита, кульгаючи, придибала дівчина додому. Мати її здалеку вгледіла та й загадала півневі:
— Лети на стріху й кукурікай: «Наша красунечка йде, золото й срібло несе!»
Але півень вилетів аж на вершечок стріхи та як закричить:
— Кукуріку, наша нечупара йде, самі жаби й гадюки несе!
Розлютилась мачуха, схопила півня й тут-таки скрутила йому голову. А проте він сказав правду!..