Текст:Кривенька качечка
Жили собi дiд i баба, а дiтей у них не було. Усе горюють вони, а потiм дiд i говорить бабi:
— Пiдемо, баба, у лiс за грибами! Пiшли. Збирає баба гриби, глядь — у кустику гнiздечко, а в гнiздечку сидить качечка. От i говорить баба дiду:
— Погляди, дiд, яка красива качечка!
Говорить дiд:
— Вiзьмемо її додому, нехай у нас живе. Стали її брати, бачать — у неї нiжка переламана.
Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гнiздечко, обклали його перинками, посадили в нього качечку, а самi знову за грибами пiшли.
Повертаються, бачать — усе в них уже прибране, хлiб напечений, борщ зварений. Вони до сусiдiв запитувати:
— Хто це? Хто це?
Нiхто нiчого не знає,
На другий день пiшли дiд з бабою знову за грибами. Приходять додому, глядь — а в них i варенички зваренi i веретенце з пряжею на вiконцi стойить. Вони знову в сусiдiв запитувати: — чи Не бачили кого?
— Бачили, — говорять, — якусь дiвчину, воду з криницi несла. Така, — говорять, — красива, тiльки трошки кривенька.
От дiд i баба думали-думали: «Хто б це мiг бути?» — нiяк не придумають. А баба потiм i говорить дiду:
— Знаєш що, дiд? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо за грибами, а самi сховаємося i пiдглядимо, хто це нам воду носить.
Так вони i зробили.
Заховалися за клунею i раптом бачать — виходить з їхньої хати дивчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тiльки що кривенька. Пiшла вона до криницi, а дiд з бабою в хату; глядь — немає в гнiздечку качечки, тiльки пiр’я повно. Узяли вони тодi гнiздечко i кинули в пiч, там воно i згорiло.
А отут i дiвчина з водою йде. Ввiйшла в хату, побачила дiда i бабу i вiдразу ж до гнiздечка, а гнiздечка i немає. Як заплаче вона тодi! Дiд i баба до неї, утiшають:
— Не плач, галочка! Будеш нам замiсть дочки. Будемо ми тебе любити i пестити, як свою рiдну. А дивчина, говорить:
— Я столiття б у вас жила, якщо б ви не спалили мого гнiздечка так за мною не пiдглядали. А тепер, — говорить, — не хочу! Зробiть менi, дiдусь, прялочку i веретенце, я вiд вас пiду.
Плачуть дiд i баба, просять її залишитися — не погоджується.
От i зробив тодi їй дiд прядку i веретенце. Сіла вона в дворi i пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її i запіли:
Он де наша дiва,
Он де наша Іва,
На метеному надворi
На тесаному стовпi.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!
А дивчина їм вiдмовляє:
Не хочу я з вами:
Як ходила по лужку,
Поламала нiжку,
Ви мене залишили,
Далi собi рушили!
Скинули вони їй по перинцi, а самi полетiли далi. От летить друга зграйка. Цi теж запіли:
Он де наша дiва,
Он де наша Іва,
На метеному надворi
На тесаном стовпi.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!
Дивчина i їм теж вiдмовила, i вони полетiли, скинувши їй по перинцi. А отут летить i третя зграйка, побачили дивчину i враз запіли:
Он де наша дiва,
Он де наша Іва,
На метеному надворi
На тесаном стовпi.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!
Скинули вони їй по перинцi; обгорнулася дівчина перинками, зробилася качечкою i полетiла разом зi зграйкою. А дiд з бабою знову залишилися однi.
От вам i казочка i бубликiв вязочка.